ВАГО́НЧИК, а, чол.
1. Зменш. до вагон 1.
2. розм. Те саме, що вагонетка. І вагончики, поскрипуючи, котилися штреками до кліті; винісшись на поверхню, гуркотливо вивантажувались з високої естакади і, повертаючись назад, чекали в черзі інших передніших вагонеток (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 285); У глинищі працює екскаватор. А по блискучих рейках цокотять Вагончики — то в корпус, то під кручу… (Іван Вирган, Квіт. береги, 1950, 126).
3. Перевізне приміщення у вигляді легкого вагона, що використовується як житло трактористів, механізаторів сільського господарства, залізничників та ін. робітників, що працюють на певному віддаленні від населеного пункту. Бульдозеристи тим часом збились у затінку, під польовим вагончиком, що править їм тут за все: і за гуртожиток, і за буфет, і за клуб (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 78).