ВАДИТИ, джу, диш, недок.
1. рідко. Завдавати шкоди, робити комусь неприємність. Ніколи вже не буду вадить тому чоловікові, котрого ти милуєш! (Олекса Стороженко, I, 1957, 34).
2. тільки 3 ос. Бути шкідливим, шкодити (здоров’ю людей, тварин, ростові рослин); заважати, перешкоджати. — Бач, самі п’ють вино, їм воно нічого не вадить (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 199); То, певне, ся погана зима так всім вадить на здоров’я (Леся Українка, V, 1956, 128); — .4 мені світло не вадить, — відповів Заруба (Василь Кучер, Прощай.., 1957, 313);
// безос. Перед обідом не вадить, а по обіді загладить (Номис, 1864, № 11534); Правда!.. правда, наїдались, А вам тепер вадить (Тарас Шевченко, I, 1951, 334).
Не вадить (не вадило б), безос. — варто, варто б, слід, слід би, не зайве. Воно б не вадило сьогодні й підгулять (Гулак-Артемовський, Байки.., 1958, 130); Дорога кепська: чи саньми, чи возом — Не розбереш. Подекуди й човном не вадило б (Максим Рильський, I, 1946, 128).
3. безос. Нудити. — А мені не те, щоб жити з ним: дивиться на нього вадить (Метлинський і Костомаров, Тв., 1906, 96).
4. на кого, діал. Наговорювати. Чи хто всміхнеться.., панночка біжить до старої: «Бабуню, мене не шанують!» .. Та на всіх такеньки вадить та й вадить навадниця наша (Марко Вовчок, I, 1955, 111).