ВА́БА, и, ж
1. розм. Те саме, що принадність. Лотос повен таїн між латаття в прозорім ставку, — А в твоїх таїнах більше ваб, і жаги, і дурману! (Михайло Старицький, Поет. тв., 1958, 147); Кряжуватий [гетьман] на стать; Ваби марно питать, — Мов татарин самісінько чорний (Павло Грабовський, I, 1959, 296); Очерети по Удаю — мов дикий праліс, і в буйності цій, і хаотичності — їх дика ваба і краса (Юрій Мушкетик, Серце.., 1962, 82).
2. мисл. Принада.