В’Я́ЗОВИЙ, а, е.
1. Прикм. до в’яз. Ліси представлені в основному вербовими, осокоровими, в’язовими та дубовими насадженнями (Рослинність Нижнього Придніпров’я, 1956, 15); — Не чули, дідуню, пошесті тут нема ніякої? — Чом нема? — ніби ждав цього питання старий. — Дивіть, як мене висушила, наче в’язове лико (Микола Олійник, Чуєш.., 1959, 63);
// Зробл. з в’яза або лубу. А Ще, правда, на козакові Постоли в’язові (Українські народні думи.., 1955, 5); В личаках в’язових, У свитині драній Несу чорні брови Я своїй коханій (Іван Манжура, Тв., 1955, 66).
2. у знач. ім. в’язові, вих, мн. Родина листяних дерев (рідше кущів), до якої входять в’яз, берест та ін.