В’ЯЛИТИ, в’ялю, в’ялиш, недок., перех.
1. що. Позбавляти свіжості, соковитогті, пружності; присушувати. Знаю я, чого осмутнів ти, зелений гаю: б’ють тебе недосвіти, зоряниці в’ялять зимною росою (Степан Васильченко, I, 1959, 184); Суховій в’ялив городину й котив хмари задушливого пилу (Юрій Яновський, I, 1958, 509);
// Підсушувати на сонці, на свіжому повітрі що-небудь, роблячи запаси. Вона вже й з кошиком, назбирає і ягоди, і листя, та.. сушить і в’ялить і на згагу і на хрипоту (Марко Вовчок, VI, 1956, 338); Сотнями барил курили вони її [рибу], солили, в’ялили або маринували (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 400);
// Позбавляти свіжості, пружності; робити зморшкуватим, кволим (про людське тіло). Її обличчя ніби в’ялила глибока втома, на ньому де-не-де розбігалися ..тоненькі зморшки (Олекса Гуреїв, Наша молодість, 1949, 200).
2. кого, перен. Позбавляти жвавості, рухливості, бадьорості; робити млявим, малорухомим. Душний день видався, сонце розпікало землю, в’ялило в’язальниць (Костянтин Гордієнко, I, 1959, 117); Спека така, що варить, в’ялить людину, бо пашня давно вже схилила, мов п’яна, на схід голови (Григорій Косинка, Новели, 1962, 99);
// безос. У холодку — і там парня, аж в’ялить, Бо сонечко вогнем неначе палить (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 118);
// Робити хворим, немічним. Скаргу риба подає, .. Каже, що в’ялить і млоїть, Що хвороби їй накоїть Той чумацький самосад (Леонід Первомайський, Казка.., 1958, 20);
// Доводити до виснаження, втрати фізичних і духовних сил; мучити. [Олена:] Сумує мій милий, давно вже я це помічаю, і його печаль в’ялить мене і сушить!.. (Марко Кропивницький, I, 1958, 458);
// перев. у спол. зі сл. серце. Завдавати комусь туги, горя, жалю. Ой, дівчино, не в’яли, Мого серця не пали! (Пісні та романси українських поетів.., II, 1956, 122); Надумалась манишку вишити Романові. Скучно сидіти в хаті без діла. Та за роботою воно й легше, не так туга в’ялить серце (Іван Цюпа, Грози.., 1961, 180).