УЗВИ́ШШЯ, я, сер.
1. Гора, височина, будь-яке підвищення на місцевості. Всміхається з узвишшя дітям Кобзар, мов світоч, над Дніпром (Микола Терещенко, Щедра земля, 1956, 12); Хвилясто здіймалися лагідні київські узвишшя, порозрізувані спадистими ярами (Павло Загребельний, Диво, 1968, 84); Перед невеликим узвишшям, густо присипаним снігом, Максим став і зняв шапку (Натан Рибак, Час, 1960, 239);
// Спеціально зроблене підвищення (поміст, постамент, майданчик і т. ін.). На узвишші кам’янім, Мов живий, — товариш Ленін (Ігор Муратов, Хороші сусіди, 1948, 51); На узвишші серед собору поставили гробницю (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 23).
2. рідко. Простір високо над землею. В позахмарах сонце, там літак проліта, Летючи співає з синього узвишшя (Павло Усенко, Дорогами.., 1951, 53).