УЗГО́ДЖЕННЯ, я, є.
1. Дія за значенням узгодити і узгодитися. Комуністична дисципліна праці і ставлення до неї виникає на основі поєднання і узгодження інтересів окремих трудівників з інтересами всього суспільства (Комуніст України, 12, 1969, 38); Особливої уваги комуністи країн соціалістичної співдружності надають узгодженню позицій у розв’язанні актуальних проблем сучасності (Наука і життя, 1, 1971, 7); Дієприкметник поєднується з означуваним словом (іменем) шляхом його узгодження в роді, числі та відмінку (Сучасна українська літературна мова, II, 1969, 298).
2. грам. Зв’язок слів у реченні, при якому залежне слово ставиться в такому ж роді, числі та відмінку або в такій же особі, в яких стоїть підпорядковуюче слово.
▲ Зворотне узгодження див. зворотний.