УЗБІЧ

УЗБІ́Ч, присл. Збоку, осторонь. Павло підвівся, тихо став узбіч, — мовчить, ладнає ремені наспинні (Микола Бажан, Політ крізь бурю, 1964, 26);
//  у знач. прийм. Біля, коло. Хижі кібці, що сиділи по узбіччю, аж доки не наближалися до них коні, лінькувато перелітали далі і знову сідали узбіч дороги (Петро Панч, На калиновім мості, 1965, 50).