УЗАКО́НЕННЯ, я, сер.
1. Дія за значенням узаконити. Одним з важливих завдань Інституту мовознавства є фіксування і узаконення у словниках всього нового, що вносить у мову розвиток народного господарства, культури, науки (Олексій Кундзіч, Діези.., 1956, 119).
2. Урядове розпорядження, що має силу закону. Основні узаконення її [«Руської Правди»] торкалися головним чином майнових відносин і кримінального права (Нариси стародавньої історії УРСР, 1957, 492).