УТИШУВАТИ (ВТИШУВАТИ), ую, уєш і УТИШАТИ (ВТИШАТИ), аю, аєш, недок., УТИШИТИ (ВТИШИТИ), шу, шиш, док., перех.
1. Впливати на кого-небудь якимсь чином (умовляти, робити жест і т. ін.), закликаючи поводити себе тихше, спокійніше. Треба заспокоїти жінку. Я її обіймаю, втишую, говорю якісь слова (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 418); Рукою утишує [Теофіл] Парвуса, що мав сказати щось гостре (Леся Українка, II, 1951, 463); — Я сам скажу, мамо, я сам, — намагався втишити її й Михайлик (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 48); Данило схопився з крісла, побілів.. «Утишити треба, а то ще вдарить панського посла», подумав Андрій (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 597).
2. Робити менш відчутним (біль, переживання, хвилювання і т. ін.). Старого рицаря ми бережливо Взяли на руки, в келію внесли, Кликнули брата Агапіта живо, Що.. рани вмів гоїти, біль втишать (Іван Франко, XIII, 1954, 283); Вона набрала повні груди повітря, щоб утишити своє хвилювання (Олесь Донченко, VI, 1957, 369).
♦ Утишити (втишити) серце див. серце.
3. Угамовувати, зменшувати (голод, спрагу). Кусень печеного м’яса втишив його голод (Іван Франко, VI, 1951, 102).