УТИ́НОК (ВТИНОК), нка, чол.
1. Що-небудь обрубане, обрізане, вкорочене. У всьому корова як корова — і ноги на місці, і роги круті, а ось хвіст — куций. Не хвіст, а утинок (Олесь Донченко, VI, 1957, 143); Тут кишла людей на долонях нив У зелених втинках тополь і платанів (Леонід Первомайський, I, 1958, 109).
2. діал. Обріз (див. обріз 2). Бандити зривають з плечей карабіни та втинки і роз’їжджаються на дві сторони (Михайло Стельмах, II, 1962, 197); Свій утинок він уже встиг віддати Степанові Кушніру, що лежав поруч у другій борозенці і немилосердно лаявся після кожного пострілу: куцак сильною віддачею мало не виривав чоловіка із землі (Михайло Стельмах, II, 1962, 192).