УТИХОМИ́РЮВАТИСЯ (ВТИХОМИ́РЮВАТИСЯ) і ююся, юєшся, недок., УТИХОМИ́РИТИСЯ (ВТИХОМИ́РИТИСЯ), рюся, ришся, док.
1. Ставати спокійним, заспокоюватися, припиняти бурхливий вияв якихось почуттів. Савенко втихомирюється,.. вмощується за столом (Михайло Чабанівський, Катюша, 1960, 14); Соломія втихомирилась, заспокоїлась. Життя в хаті знов плинуло, як тиха невеличка річка, тихо й рівно (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 386); Сагайдачний зліз з бочки, а на його місце виліз Дорошенко. Стояв деякий час, поки козаки утихомирилися (Осип Маковей, Вибр., 1956, 465); Коли .. Мічурін опустився в крісло, зал довго ще не міг втихомиритись, довго ще гукали йому славу молоді голоси (Олександр Довженко, I, 1958, 496);
// Припиняти якісь свої дії, ставати мирно настроєним. Гайвороння, що весь день б’ється в лісі за гнізда, втихомирюється і всю ніч навіть не зойкне (Василь Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 8); Вони виїздять тихо, пси втихомирились давно (Іван Франко, VIII, 1952, 341);
// Припинятися, затихати (про бійку, бій, воєнні дії і т. ін.). Заподій [богине], щоб година спокою до нас завітала, Щоб на землі і морях втихомирились війни (Микола Зеров, Вибр., 1966, 124);
// безос. Як уже втихомирилось, Тиміш Лозина став під вікном і поклав обидві руки на держак довбні (Петро Козланюк, На переломі, 1947, 139).
2. Ставати слабшим, ущухати (про явище природи). Вітер трохи стих, вже не крутило так дрібним снігом, але завірюха ще не втихомирювалась (Юрій Збанацький, Ліс. красуня, 1955, 20);
// безос. Я лютувавсь не менш за негоду, і хоч сьогодні втихомирилось надворі, навіть одлига, а в серці мому [моєму] таки лишився жаль за втраченим часом (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 127);
// Ставати спокійним (про серце, нерви, душу). День випав напрочуд гожий.. Серце раділо, і втихомирювалась душа (Юрій Смолич, Мир.., 1958, 304); Якесь недобре почування заворушилось в його серці й не давало серцю втихомиритись (Нечуй-Левицький, III, 1956, 100).