УТОРОВУВАТИ (ВТОРОВУВАТИ), ую, уєш, недок., УТОРУВАТИ (ВТОРУВАТИ), ую, уєш, док., перех.
1. Прокладати, утворювати (шлях, дорогу, стежку і т. ін.), часто ходячи, їздячи. Того дня, коли Павло знайшов троянду в чагарниках у він загубив свій спокій. Думка, що доріжку до троянди уторовує той, хто її прищепив, Павлові не подобалася, бо проти такого претендента він не міг виставити свої права (Михайло Томчаній, Готель.., 1960, 36); * Образно. Праця єдина нам шлях уторує, Довгий той шлях і важкий, Що аж до щастя і долі прямує (Борис Грінченко, I, 1963, 6).
2. Часто їздячи, ходячи, робити рівним, гладким (шлях, дорогу, стежку і т. ін.). Клопочеться [хлібороб] біля сонного ще поля. Щоб його енергію примножити, дбає про добрива. Автомобільними скатами уторовує снігові путівці (Радянська Україна, 29.I 1964, 2); [Річард:] Ти ж, певне, довго проблукав у пущі? Тяжка дорога? [Джонатан:] Ні, тепер не дуже, за стільки часу вторували люди (Леся Українка, III, 1952, 103);
// перев. із сл. шлях, перен. Робити легким, звичним, створювати сприятливі умови. Серед видатних митців, які уторовували шлях нашому кіномистецтву, почесне місце належить і видатному кінооператору Данилу Порфировичу Демуцькому (Мистецтво, 6, 1967, 31); Поет [І. Франко] висловлює непохитну віру в те, що каменярі-революціонери розіб’ють скелю капіталізму і «кров’ю власною і власними кістками» вторують твердий шлях, по якому «прийде нове життя, добро нове у світ» (Історія української літератури, I, 1954, 520).