УТЯМКИ (ВТЯМКИ), присл., розм. 1: ◊ Взяти втямки: а) зрозуміти. Жінка Гельє та двоє дорослих синів його не могли взяти втямки, чому такий працьовитий чоловік кинув роботу (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 8); — Щось я втямки не візьму. Так чого ж, вибачай, чоловіче, ти йшов сюди? (Семен Скляренко, Карпати, II, 1954, 353); б) запам’ятати. — Все це мусите назавжди взяти втямки та й тримати голову високо (Олесь Гончар, III, 195§, 326); Датися (врізатися) втямки — запам’ятатися. — Ми живемо в Лубнах.., — обізвалась Мавра. — Щось ви мені невтямки, хоч я знаю багато людей в Лубнах, — сказав Єремія. — Бо ми маленькі людці, то тим вашій милості, князю, і не далися втямки, — сказала Тодозя й засміялась (Нечуй-Левицький, VII, 1966, 101); А солов’ї!! Щось неймовірне! Особливо мені врізався втямки один (Остап Вишня, II, 1956, 141).
2. кому, у знач. присудк. сл. Зрозуміло. — Постояв я трохи, постояв, а потім подрався далі, а куди, й сам не знаю, тільки втямки мені, що переді мною вже не гора, а стіна (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 17); Тепер Сашкові втямки, чого це внадився до батька останнім часом якийсь невідомий зайда (Юрій Смолич, V, 1959, 24);
// Пам’ятається, не забувається. — А вам, Олимпські зубоскалки,.. Березової дам припарки, Що довго буде вам втямки (Іван Котляревський, I, 1952, 242); Послухай, Грицьку, лиш! чи це тобі втямки, Як зійдуться було до тебе парубки, А ти було й звелиш граматку їм читати (Гулак-Артемовський, Байки.., 1958, 46).