УТІШАТИСЯ (ВТІШАТИСЯ), аюся, аєшся, недок., УТІШИТИСЯ (ВТІШИТИСЯ), шуся, шишся, док., ким, чим, без додатка і заст. на кого — що.
1. Відчувати втіху, ставати радісним, задоволеним. Еней побідой утішався (Іван Котляревський, I, 1952, 267); Старий Корній утішається онуками… (Борис Грінченко, I, 1963, 430); Яка радість — наші діти. Весела й дзвінка радість. Втішаються, радіють батьки: чудесна зміна росте (Олександр Ковінька, Кутя.., 1960, 51); [Річард:] Я так утішився, як ти приїхав до нас в колонію! Вітав я друга в тобі, мій Джонатане! (Леся Українка, III, 1952, 48);
// рідко. Виявляти, висловлювати радість, задоволення. Горпина утішалася перед Христею своїми дітьми, котрі на полу натоптувались пирогами (Панас Мирний, III, 1954, 330);
// Розважатися, веселитися. Недовго й ти, моя панно, Будеш утішатись Та по балах у веселих Таночках звиватись (Леся Українка, I, 1951, 7).
2. Переставати відчувати сум, неспокій, хвилювання і т. ін. Мати почала його вговоряти та тішити якомога.. Тільки що Кармель нічим не втішається, нічим не успокоюється (Марко Вовчок, I, 1955, 348); Спершу таки була пожурилася мати та й утішилася: живе [Артем] непогано і матір таки не забуває — хоч зрідка, а приїздить у гості (Андрій Головко, II, 1957, 233); Чоботи були великі, але він відразу ж утішився: «Перешию» (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 422).