УТІШАТИ (ВТІШАТИ), аю, аєш, недок., УТІШИТИ (ВТІШИТИ), шу, шиш, док., перех.
1. Приносити втіху кому-небудь, робити когось радісним, задоволеним. Зажурилась тяжко Ївга,.. ходить похмура, і дитинка її не втішає (Марко Вовчок, I, 1955, 95); — Ви скажіть йому від мене, Що я досі пам’ятаю, Як пісні його втішали Нас колись в чужому краю (Леся Українка, I, 1951, 382); Діточкам спасибі за листи, дуже мене втішили (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 336); [Галя і Юрій:] Просимо вас… наша рідна бабусю… завтра до нас на весілля. [Марфа:] Діточки мої хороші… Оце справді втішили… (Олександр Левада, Драми.., 1967, 302);
// Розважати, веселити. Княжецький син в гуслі грає, Дівчиноньку забавляє, Забавляє й утішає (Українські народні пісні, 1, 1964, 103); Нема в їх [них] ні забавок, ані іграшок дитячих,.. і мати вернеться — нічого не принесе, щоб їх звеселити, щоб утішити своїх діток! (Марко Вовчок, I, 1955, 30).
♦ Утішати око (зір) — те саме, що Тішити око (зір) (див. тішити). Я й Середземне бачив море У Провансальському краю… Усі вони втішали зори І душу надили мою (Максим Рильський, III, 1961, 255); Утішати (утішити) серце див. серце.
2. Умовляючи, допомагати кому-небудь позбутися суму, неспокою, хвилювання і т. ін. Його ніхто не втішав; тепле слово привіту не виривалося з уст його товариства (Панас Мирний, I, 1954, 338); — Василю Назаровичу, не плачте, — утішав старого Черняк (Олександр Довженко, I, 1958, 195); Рузя як уміла втішала дівчину. Але як тут утішити, коли в неї самої стискалось від страху серце? (Олесь Донченко, III, 1956, 63); Нема кому його ні пожаліти, ні втішити… (Михайло Стельмах, Правда.., 1961, 18).