УТІША́ННЯ (ВТІША́ННЯ), я, сер.
1. Дія за значенням утішати. Він знав: про що б не почав мову, все їй болітиме, бо все так чи інакше буде стосуватися Юрія.. Втішати? Але, здається, вона не з тих, що приймають втішання (Олесь Гончар, III, 1959, 217).
2. рідко. Забава, розвага. Хоч я схаменувся тепера зовсім, Дурну тую гру покидаю.. Я з смертю в грудях гладіатора грав, Що смерть удає для втішання (Леся Українка, IV, 1954, 103).