УТАЄМНИ́ЧУВАТИ (ВТАЄМНИ́ЧУВАТИ), ую, уєш, недок., УТАЄМНИ́ЧИТИ (ВТАЄМНИ́ЧИТИ), чу, чиш, док., перех.
1. кого у що. Відкривати кому-небудь таємницю, прилучати когось до неї, до чогось прихованого. Коли втаємничуємо іншу людину в життя нашої душі, зміняємося: тратимо багато, тратимо себе… (Уляна Кравченко, Вибр., 1958, 280); Коли я втаємничив у свої справи Лялю, вона почала просити мене одразу ж вирушити з нею до Городища (Літературна Україна, 14.XI 1967, 1).
2. що, рідко. Тримати в таємниці. * Образно. Тепер [після відкриття атомної енергії] можна було вірити, що настає день, коли людина зуміє оволодіти первинним джерелом енергії, яку природа так довго утаємничувала і ховала від допитливого розуму (Натан Рибак, Час, 1960, 624).