УСТО́ЯНИЙ (ВСТО́ЯНИЙ), а, е.
1. Який устоявся (диву устоюватися.) По лицю, як.. вітерець на встояному ставку, лягли брижі смутку (Іван Ле, Міжгір’я, 1953, 228); Знайомий вібруючий висвист снаряда розітнув вечорове встояне повітря (Олесь Гончар, III, 1959, 403).
2. перен. Який остаточно визначився, сформувався. Звертаючись до мотивів і прийомів народної творчості, до встояних національних форм, він [П. Тичина] дуже рідко використовує їх в готовому, незмінному вигляді (Поезія і революція, 1956, 88).