УСМІ́ХНЕНИЙ (ВСМІ́ХНЕНИЙ), УСМІ́ХНУТИЙ (ВСМІ́ХНУТИЙ), а, е. Який усміхається, усміхнувся. Та сама бричка, що вполудне одвозила заплакану стару німку до залізниці, привезла увечері скромно усміхнену молоденьку панну Зоню (Леся Українка, III, 1952, 647); Славко ступав за нею широкими кроками. Вона всміхнена, а він сумний, нахмурений (Лесь Мартович, Тв., 1954, 232); Зашарена, усміхнена, стояла вона напереді, перебираючи запаску пальцями, і дійсно, було на що залюбуватися (Гнат Хоткевич, II, 1966, 15);
// З усмішкою, який криє в собі усмішку. Вона окинула о. Нестора лукаво всміхнутим поглядом (Іван Франко, VII, 1951, 39); Щасливий, як ніколи, Галаганчик сидів за столом поряд з матір’ю, дивився на її обличчя, на усміхнені очі (Олесь Донченко, VI, 1957, 112); З дзеркала визирає бадьоре, помолоділе радісно всміхнене обличчя (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1956, 359).
УСМІХНЕНИЙ
Тлумачення слова