УСМІХАТИСЯ (ВСМІХАТИСЯ), аюся, аєшся, недок., УСМІХНУТИСЯ (ВСМІХНУТИСЯ), нуся, нешся, док.
1. Усмішкою виявляти певні почуття (перев. радість, задоволення і т. ін.). Як же то зрадів Василь Невольник, побачивши Шраменка!.. І божий чоловік [сліпий] зрадів: аж усміхавсь, облапуючи кругом Петра (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 195); Хто б не прийшов до хати — старий, малий, хорий, здоровий, багатий, — кожний виходить усміхаючися, з радістю в серці: вже якось уміла [Олена] кожному сказати щось таке приємне, чим-небудь потішити (Гнат Хоткевич, II, 1966, 183); Тарас бачив лише брови, очі, усмішку, — і раптом сам усміхнувся щиро й радісно (Оксана Іваненко, Тарасові шляхи, 1954, 56); Дивляться [жінки] мовчки на грізного свого гостя, на батька Пугача, не скаже він хоть словечка млякшого, чи не всміхнеться до них (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 135); * Образно. Минулася буря — і сонце засяло, Веселка всміхнулась в ясних небесах (Максим Рильський, I, 1960, 86);
// Усмішкою виявляти своє ставлення до кого-, чого-небудь, відповідати на що-небудь. Старий путіловець — начштабу — лише усміхався, «партизанщина», казав він вибачливо й водночас лагідно (Юрій Яновський, II, 1958, 233); Вона [Лукія] не всміхається до робітників запобігливо, як це часом буває з іншим начальством, їй не треба до них так усміхатись (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 79); Дай же руку, любий друже, усміхнись мені! (Володимир Сосюра, II, 1958, 225).
♦ Усміхатися (усміхнутися) аж до вух див. вухо.
2. перен. Сприяти, допомагати кому-небудь в успіху, удачі; обіцяти щось приємне, радісне. Христя молода, до неї усе усміхається; їй здається усе таким привітним та гарним… (Панас Мирний, III, 1954, 199); Прийдешнє усміхалося йому рожевими картинами, поривало до поезії (Яків Качура, II, 1958, 354);
// із сл. щастя, доля. Щастити, таланити комусь. Щастя усміхнулось йому і відтоді вже його не покидало (Іван Франко, V, 1951, 284); Нарешті нам таки усміхнулось щастя. Зійшовши на якесь узгір’я, ми побачили ліхтарі, почули близький гудок паровоза (Олекса Гуреїв, Друзі.., 1959, 25); А може, й справді — у Києві, у тій художній школі, нарешті усміхнеться йому доля, може, сам там він стане знаменитим або хоч би хорошим художником (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 154);
// Бути можливим у недалекому майбутньому. — Він покинув столицю з її приємностями і забавами, покинув навіть школу, де йому вже от-от усміхались екзамени і дипломи (Іван Франко, II, 1950, 370); — Сексте, які сподівання тобі усміхаються в Римі, Маєш надії які? Чи тобі мріється що? (Микола Зеров, Вибр., 1966, 340).