УШАНУВА́ННЯ (ВШАНУВА́ННЯ), я, сер.
1. Дія за значенням ушановувати і ушанувати. Юзині родичі не жалували коштів на учту, на ушанування 16-літніх роковин дочки-одиначки (Леся Українка, III, 1952, 666); Все більшого розповсюдження на Україні набувають колгоспні свята Трудової слави. Вони влаштовуються для вшанування передових виробничників (Народна творчість та етнографія, 3, 1957, 111); Вшанування пам’яті поета-революціонера Т. Г. Шевченка; Вшанування міст-героїв; Вшанування передовиків полів.
2. діал. Повага, пошана. Минаючи попри нас, вона спаленіла і, кланяючись з ушануванням перед моєю матір’ю, вдарила коня й майнула далі (Ольга Кобилянська, III, 1956, 51).
Моє [вам] ушанування — ввічлива формула вітання. [Психіатр:] Головне, не треба читати на ніч. Тоді, сподіваюсь, і безсоння мине. Ну, моє вшанування ще раз (Леся Українка, II, 1951, 66).