УРИ́ВОК, вка, чол.
1. Відірваний шматок або обірвана частина чого-небудь. На лівій руці висів у неї [жінки] перепиляний ланцюг, а на обох ногах уривки залізних пут бряжчали (Панас Мирний, IV, 1955, 332); Михайло підійшов до стовпа, що за нього було прикріплено троса.. На уривкові троса помітний був глибокий слід терпуга (Микола Трублаїні, I, 1955, 99); Підлога в уривках паперу, недокурках і різному смітті була така брудна, що не можна було розгледіти на ній окремих дощок (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 104).
2. Позбавлена зв’язку з цілим частина фрази, думки і т. ін. Вітер доносив звідти уривки жвавої коломийки (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 188); Пізно ввечері Зимогорова приходить додому. В голові уривки розмов, недоказані речення, строкатий калейдоскоп облич (Олесь Донченко, II, 1956, 256); В пам’яті миготіли якісь уривки — сорок шостий барак, прихід Зари, потім… потім… що ж було потім?.. (Антон Хижняк, Тамара, 1959, 206).
3. Частина тексту літературного твору, п’єси і т. ін. Вчитель почав читати якийсь уривок з книги, а школяр писав на класовій таблиці (Борис Грінченко, I, 1963, 246); До нас не дійшли його [Т. Шевченка] переклади, якщо не рахувати уривків із «Слова о полку Ігоревім» (Максим Рильський, III, 1956, 186); Читав. Спершу уривок із поеми, а потім іще два вірші (Андрій Головко, I, 1957, 167); Він давав їм [хлопчикам] грати нескладні діалоги й уривки з п’єс (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 148).