УРИ́ВЧАСТИЙ, а, е.
1. Який переривається через короткі проміжки, не суцільний; який різко обривається. Пішла [Настя] до піаніно і, стоячи, програвала одною рукою уривчасті мелодії (Леся Українка, III, 1952, 588); Розповідь його була уривчаста. Раз по раз він замовкав і, завмерши, дивився в простір, наче вимірював на око швидкість корабля (Микола Трублаїні, Шхуна.., 1940, 85); Уривчасті дзвінки внутрішньої сигналізації вмить піднімають усіх [підводників] на ноги (Віталій Логвиненко, Давні рани, 1961, 42); Здаля почулися його короткі, уривчасті слова (Вадим Собко, Шлях.., 1948, 61).
2. Який містить у собі неповні дані. Ізольовані від життя, в’язні все ж довідувалися про те, що робиться в світі, до них доходили уривчасті відомості про переможне просування Червоної Армії (Антон Хижняк, Тамара, 1959, 151).