УРАГА́Н, у, чол.
1. Вітер великої руйнівної сили (до 12 балів). Завтра ж рано Завиє голодний Звір в пустині, і повіє Ураган холодний (Тарас Шевченко, II, 1963, 184); Вітер щохвилини міцнішав, переходив в ураган. Тепер не тільки пісок, але й каміння летіло вихором і боляче било людей та худобу (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 72); Ураган гув, вив, свистів, — і це ревіння було дужче за всі інші звуки (Юрій Смолич, Світанок.., 1953, 566); * У порівняннях. Данило налетів, як ураган, несподівано й люто (Іван Ле, Вибр., 1939, 32).
2. чого, перен. Про велику силу, напруженість проходження чого-небудь. Свищуть урагани класових боїв на Заході (Яків Качура, II, 1958, 104); Герої мої розлучились в ці дні, Війни ураган все закутав, як хмара… (Іван Нехода, Хто сіє вітер, 1959, 210);
// Стрімкий розвиток, бурхливий вияв чого-небудь. [Ольга:] Це була буря, шторм, ураган почуттів… Як жаль, що тепер нема таких… (Олександр Корнійчук, Чому посміх. зорі, 1958, 82).