УРА́ДУВАНИЙ (ВРА́ДУВАНИЙ), а, е, діал. Дієпр. пас. мин. ч. до урадувати. — Живий, живий! — крикнув урадуваний хлопець (Іван Франко, III, 1950, 13); Урадуваний метушнею, скочив [пес] Славкові на груди (Лесь Мартович, Тв., 1954, 232); Я, врадуваний такою несподіваною стрічею, поставив колишньому любимцеві нараз кілька питань (Ольга Кобилянська, III, 1956, 90).
УРАДУВАНИЙ
Тлумачення слова