УПОВНОВА́ЖЕНИЙ (ВПОВНОВА́ЖЕНИЙ), а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до уповноважити. — Я не уповноважений з вами вести про це розмову.. — А я з вами уповноважений говорити про все, що є в душі моїй більшовицькій (Олесь Гончар, II, 1959, 405);
// у знач. прикм. Який має певні повноваження. — Як ви смієте?! Я уповноважений емісар від головного командувача… (Василь Еллан, II, 1958, 16);
// у знач. ім. уповноважений, ного, чол.; уповноважена, ної, жін. Довірена особа, яка діє за наданими їй повноваженнями. Потроху сторонні розсотуються з контори. Зостаються лише правлінці, уповноважений та агроном (Віталій Логвиненко, Літа.., 1960, 14); Народні збори обрали його Народним уповноваженим до Москви на сесію Верховної Ради (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1950, 211).
УПОВНОВАЖЕНИЙ
Тлумачення слова