УПОВІДАТИ (ВПОВІДАТИ), аю, аєш і УПОВІДУВАТИ (ВПОВІДУВАТИ), ую, уєш, недок., УПОВІСТИ (ВПОВІСТИ), ім, іси, док., перех.
1. рідко. Звіряти (див. звіряти 1 1), повіряти (у 1 знач.). Жаль мені! З тобою [другом] звикла я ділитися журбою, Вповідувать думки, веселі і сумні (Леся Українка, I, 1951, 32).
2. діал. Розповідати, говорити. — Так і так, — уповідає [Аниця], — знемагає мій чоловік (Лесь Мартович, Тв., 1954, 39); — Йой, шо то весна!.. шо то за любість — годі вповісти! (Гнат Хоткевич, II, 1966, 21).