УПО́ЮВАТИ (ВПО́ЮВАТИ), оюю, оюєш, недок., УПОЇ́ТИ (ВПОЇ́ТИ), ою, оїш, док., перех.
1. Робити кого-небудь п’яним, напоюючи горілкою, вином і т. ін. Герман на радощах упоїв їх пивом (Іван Франко, VIII, 1952, 348); — А я не сп’янів, не думай, що мене впоїш, Судиславе (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 73).
2. перен. Доводити до стану, схожого на сп’яніння. І гладіатор і патрицій, Обидва п’яні. Кров і дим їх упоїв (Тарас Шевченко, II, 1953, 276); Могутня картина весняного кригоходу, як хмелем, впоїла Яреська (Олесь Гончар, II, 1959, 203).
3. рідко. Напувати. [Настя:] Я би не знати що дала, що вона його якимось зіллям упоїла (Іван Франко, IX, 1952, 139); * Образно. Впоює землю холодна волога, Тхне жабуринням і мохом з узлісь (Микола Бажан, Роки, 1957, 203).