УПОЄНИЙ

УПО́ЄНИЙ (ВПО́ЄНИЙ), а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до упоїти. Целя, упоєна тим блиском, тим теплом, тою фізичною розкішшю життя, весни і молодості, всміхнута і рум’яна (Іван Франко, II, 1950, 290); Ми впали несподівано, мов блискавка, на голови упоєних своєю перемогою панів (Яків Качура, Вибр., 1953, 323);  * Образно. Упоєні на бенкетах кривавих невільники-народи спали довго у спільній віковій своїй темниці (Леся Українка, I, 1951, 269); Сонце падало в долину, наче збита голова. Нахилялась, червоніла кров’ю впоєна трава (Леонід Первомайський, I, 1958, 266).