УПЕ́ВНЕНИЙ (ВПЕ́ВНЕНИЙ), а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до упевнити. Чи то вже так упевнена була тими чарами стара Чайчиха, чи що Катря так свої слова вимовила непозибко [твердо], Чайчиха тільки сказала: «така вже доля!» (Марко Вовчок, I, 1955, 222).
2. у знач. прикм. Сповнений віри в свої сили, можливості, знання. О віро в рід людський напружений, палкий! Як я з тобою в небезпеці злій І в славі, що життя на пай мені вділило, Стаю упевнений і смілий! (Микола Зеров, Вибр., 1966, 479); Він заворгвідділу у Харківськім парткомі, як і тоді, працює без утоми, як і тоді, упевнений, стрункий… (Володимир Сосюра, I, 1957, 477); * Образно. І в найгіркіший час, упевнена і строга, У всесвіт кинула ти [Москва] слово: перемога (Максим Рильський, II, 1960, 291);
// Який виражає переконаність у своїй правоті; спокійний, рішучий. Сива голова, гарне обличчя, упевнений владний погляд, окуляри.. — все викривало в ньому людину столичну, мислячу (Олександр Довженко, I, 1958, 441); Він говорить голосом твердим і впевненим (Олесь Гончар, II, 1959, 404);
// З певними навичками, звичний. Впевнені їх [лісорубів] руки і сміливий їхній зір (Володимир Сосюра, Солов. далі, 1957, 41); Широким, упевненим рухом він наповнив іскристі кришталеві бокали (Вадим Собко, Справа.., 1959, 40).
3. у знач. прикм., у кому — чому і з спол. що. Який має тверде переконання в чомусь, щодо чогось, віру в кого-, що-небудь. — Я впевнений у своєму винаході, але ось працюю, ще хочу запровадити деякі вдосконалення (Олесь Донченко, I, 1956, 476); Перший екзамен.. Улас склав успішно, і це підбадьорило його, але не заспокоїло: як і раніше, він ще не був упевнений у собі і посилено готувався до наступних екзаменів (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 55); Він був упевнений, що цієї людини ніколи не бачив (Антон Хижняк, Килимок, 1961, 30).