УПЕРІ́ЩИТИ (ВПЕРІ́ЩИТИ), щу, щиш, док., розм.
1. перех. Сильно ударити когось, по чомусь. Микола задумавсь і з усієї сили так уперіщив снопа, що.. бич одскочив (Нечуй-Левицький, II, 1956, 185); Прибіг Хома .. і, не говорячи ні слова, вперіщив Гната батурою по спині (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 332).
2. неперех. Піти, полити з силою (про дощ). Серед жита уперіщив дощ, рівний, густий. Григор спинив коней, заліз під воза (Євген Гуцало, Скупана.., 1965, 20); Дощ, як несподівано вперіщив, так швидко й перестав (Юрій Збанацький, Переджнив’я, 1960, 61).