УПЕРЕДЖАТИ, аю, аєш і УПЕРЕДЖУВАТИ, ую, уєш, недок., УПЕРЕДИТИ, джу, диш, док., перех., діал.
1. Випереджати. Пустився він так скоро, що й упередив передніх (Словник Грінченка);
// Вгадуючи чиє-небудь бажання, намір, робити щось наперед, раніше. Він услугував мені, упереджав мої бажання (Іван Франко, IV, 1950, 373); Шпаківський зрозумів, що кмітлива насмішниця.. легко упереджує його наміри, не дожидаючи, поки він зважиться їх висловити (Іван І. Волошин, Місячне срібло, 1961, 31).
2. Заздалегідь попереджати кого-небудь про щось небезпечне, небажане; застерігати. [Трохим:] Чого ви на мене наступаєте? Чи не хочете схопить за чуба або вдарить? То я вас упереджаю: не наважайтесь того робить, бо я можу забуть, що ви мені батько! (Марко Кропивницький, IV, 1959, 227); Дехто.. упереджав Дороша: — Із ким то ти боротись насміливсь, проти кого пішов? (Євген Кротевич, Сини.., 1948, 44); [Руфін:] Я думав хоч тебе порятувати, упередивши… [Прісцілла:] Як? Мене саму? І ти міг думать — я на се пристану? Нізащо в світі! (Леся Українка, II, 1951, 387); «Може, треба було упередити Казимира про Стасині погані думки?» — міркував я (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 70).