УП’Я́ТЬ, присл., діал. Знову. — Старшина тут? — знов питаю його. — Він уп’ять глянув на мене (Архип Тесленко, З книги життя, 1949, 3); Пішов [Гордій] у свою світлицю і хотів був уп’ять лягти, але згадав, що сьогодні неділя і що має йти до Орисі (Борис Грінченко, II, 1963, 130).
УП’ЯТЬ
Тлумачення слова