УНІСОН

УНІСО́Н, у, чол. Співзвучність, яка досягається одночасним відтворенням двох або кількох звуків однієї висоти і однакових звуків у різних октавах (кількома голосами чи інструментами). Як і в народній музиці, хорові твори, а також хорові обробки композитора [Б. Лятошинського] часто закінчуються октавами і унісонами (Народна творчість та етнографія, 6, 1968, 55).
 В унісон (з ким — чим, кому, чому або без додатка): а) співзвучно. Скрипач грав, звичайно, в унісон із кларнетом (Максим Рильський, Бабине літо, 1967, 112); В унісон пісні вряди-годи бриніла тільки балалайка (Григорій Косинка, Новели, 1962, 168); Народ на Україні, особливо Лівобережній, любить співати народні пісні гуртом, хором, але не в унісон, лише так званими підголосками (Колесса, Музикознавчі праці, 1970, 490); б) в однаковій манері, в однаковому тоні з ким-небудь. — Ясно, — теж по-військовому, в унісон йому відказала Надія (Яків Баш, Надія, 1960, 102); в) однаково, узгоджено з ким-, чим-небудь. Тасі було трохи ніяково, боялась зустріти знайомих, та Сачко заговорив в унісон її думкам, і вона стала уважно слухати (Любомир Дмитерко, Розлука, 1957, 34).
♦ Серця б’ються (билися) в унісон див. серце.