УМИРОТВО́РЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до умиротворити. Умиротворена своїм оновленням природа теплим вітром виколисувала на земних грудях плоди весняного зачаття (Микола Ю. Тарновський, Незр. горизонт, 1962, 209).
2. у знач. прикм. Який умиротворився. Гурій Степанович Комаренко зайшов у добре знайому їдальню якийсь особливо просвітлений, спокійний, умиротворений (Вадим Собко, Срібний корабель, 1961, 200);
// Сповнений умиротворіння. На обличчях матері й дочки відбивався душевний спокій і тиха умиротворена радість (Спиридон Добровольський, Очаківський розмир, 1965, 295).