УМО́ВЛЕНИЙ (ВМО́ВЛЕНИЙ), а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до умовити;
// умовлено, безос. присудк. сл. А от і шлюбний день! Умовлено було не справляти дуже бучного весілля (Леся Українка, III, 1952, 506); Хлопці зустрілися з Наталею, як і було умовлено, на терасі яхт-клубу (Вадим Собко, Шлях.., 1948, 9).
2. у знач. прикм. Такий, про якого умовилися заздалегідь. Настав умовлений день першого поцілунку (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 258); Групу для зустрічі з підпільниками на умовленому місці також було визначено наперед (Юрій Яновський, II, 1954, 30); Обидві посестри, Марія й Анна, стрінулися на вмовленім місці (Степан Ковалів, Світ.., 1960, 102); — Заробив! Намалював портрет одного новопризначеного офіцера, а він мені, крім умовленого гонорару, подарі вав оце й чудову рамку для акварелі (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 328);
// Відомий, зрозумілий тільки тим, хто умовився; умовний. Підпустивши їх [жандармів] на 40 кроків, Грицько дав умовлений знак (Петро Козланюк, На переломі, 1947, 130).