УМГУ, виг.
1. Уживається для вираження ствердження чого-небудь. Провела [Юля] руками по щоках, стурбовано запитала: — Я червона? — Умгу (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 246).
2. Уживається для вираження сумніву, недовір’я, невпевненості і т. ін. — Умгу! — промимрив боярин. — А чи доводилося вам, панове посланці, раніш бувати у його величності на прийомах, чи чували вже монаршу розмову… (Іван Ле, Хмельницький, I, 1957, 98).