УЛУПИТИ (ВЛУПИТИ), улуплю, улупиш; мн. улуплять; док., перех., розм.
1. Колупаючи, відокремити, відірвати частину від цілого. Мій кінь сивенький на камінь не ступить, каменя не влупить (Словник Грінченка).
♦ Улупив би серця [свого] див. серце.
2. З силою ударити. Він [благочинний] зірвав з гвіздка кадильницю і.. влупив отця Олександра по голові (Іван Микитенко, Кадильниця, 1959, 63).
3. рідко. Дуже швидко побігти, тікаючи. Побіг спочатку губернатор Фішер, за ним улупила українсько-німецька дуже самостійна делегація (Остап Вишня, I, 1956, 277).
4. рідко. Узяти дуже дорогу ціну, плату. Хотіла [Сивилла] мізок закрутити, Щоб грошей більше улупити, Хоть бідний був Еней і так (Іван Котляревський, I, 1952, 158).