УЛО́ВИ (ВЛО́ВИ), ів, мн.
1. Те саме, що лови 1. Вибігли гончі собаки й сини всі Автоліка вийшли На полювання. Із ними тоді й Одіссей богосвітлий Вийшов на влови (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 332); — Ми на влови тут ходили, — На весілля вепра вбили! (Леонід Первомайський, Слов, балади, 1946, 118).
2. рідко. Те саме, що улов. — Дай боже й вам улови добрі! — зичить [парубок] рибаку (Марко Вовчок, VI, 1956, 234); Так захопився [Павло] вловами, що й не помітив, як заштормило (Василь Кучер, Голод, 1961, 429).