УКУСИТИ (ВКУСИТИ), ушу, усиш, док., перех.
1. Поранити, завдати болю, впившися зубами, жалом, хоботком. Ой ти, гарний Семене, Не ходи ж ти до мене: Єсть у мене лиха сука, Як укусить — буде мука (Українські народні пісні, 1, 1964, 76); Під дубом у гаю жила Гадюка, Непросипуща злюка: Усе було сичить-сичить, Щоб кого-небудь укусить (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 61); Галя взяла Грицька за ухо і, незважаючи на те, що він, як тільки міг, упирався, брикався ногами та приловчався укусити її за руку, повела назад до класу (Степан Васильченко, I, 1959, 118); Жеребчик застоявся.. і якось, граючись, укусив Йоньку за плече (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 514); Скільки я не намагавсь, як не дражнив їх [бджіл], так ні одна чомусь мене й не вкусила (Олександр Довженко, Зачарована Десна, 1957, 464); * Образно. — Знаєш Оленчиного Андрійка? Вкусив [мороз] бідного за пальчик, аж ногтик [нігтик] побілів, пучка опухла (Панас Мирний, IV, 1955, 286).
♦ Ґедзь (ґедз) укусив; Дрік укусив (укусить) див. ґедзь, дрік2; Укусить і меду дасть див. мед; [Яка] муха вкусила див. муха.
2. перен. Зачепити дошкульним словом. — Там [в Америці] гроші лопатою гребуть. — То й захопи, Марку, лопату із собою, оту, що полову одвівати, — вкусив парубка Якубенко (Михайло Стельмах, I, 1962, 194).
3. розм. Те саме, що відкусити 1. Мати сіла край стола, урізала пирога. Укусила рибки, послухала скрипки (Українські народні пісні, 2, 1965, 125); Старець трошки проголодавсь — хіп той буханець, укусив та, не розжувавши гаразд, хотів проковтнуть (Олекса Стороженко, I, 1957, 34); Івась укусив пирога (Панас Мирний, I, 1954, 179).
4. діал. Поїсти. Неділя свята, людям радість, відпочивок, а у неї з дрібними дітьми нема що раз укусити! (Іван Франко, VII, 1951, 34).