УКРІ́ПЛЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до укріпити. У самому кінці бронзового віку з’являються перші городища — поселення, укріплені валами і ровами (Нариси стародавньої історії УРСР, 1957, 92).
2. у знач. прикм. Який має оборонні споруди. Під ранок розпочався штурм укріпленого міста (Яків Качура, Вибр., 1953, 400); — Одержали ми завдання викурити німців з одного укріпленого пункту (Дмитро Ткач, Моряки, 1948, 82).