УКО́ХАНЕЦЬ, нця. чол. Той, кого надзвичайно кохають, люблять; улюбленець. Данилко поклав його [жайворонка з тіста] перед себе на парті і, пишучи у зошит, одно милувався із свого укоханця (Юрій Яновський, II, 1958, 182); — Козак! Козаче мій… — пестила [мати] укоханця, повертаючись із ним садовими доріжками до хати (Іван Ле, Хмельницький, I, 1957, 12).
УКОХАНЕЦЬ
Тлумачення слова