УХИБИТИ 1 (ВХИБИТИ), блю, биш; мн. ухиблять; док., діал. Допустити помилку; схибити. — Поможи мені ще вирватися з сеї западні, щоб я міг хоч раз дихнути свобідно, про направу того, що я ухибив цілим своїм життям! (Іван Франко, VII, 1951, 85).
УХИБИТИ 2 (ВХИБИТИ), блю, биш; мн. ухиблять; док., діал. Непомітно взяти щось чуже; украсти. Таки, признатися, з мірку жита в старого вхибила (Словник Грінченка).