УХАТИ, ухаю, ухаєш і УХКАТИ, ухкаю, ухкаєш, недок., УХНУТИ, ухну, ухнеш, док.
1. Вигукувати «ух». «Ух! гарно! Ух, гарно!» — тільки ухає Христя, плещучи воду в розшарене личко (Панас Мирний, III, 1954, 349); Я вхопила відро з водою та й линула їй [Палажці].. межи очі.. А вони стоїть.. та тільки: ух! ух! ух! ух! — Ухай, — кажу, — серце, ухай на здоров’ячко. Водиця холодненька, як з льодом (Нечуй-Левицький, II, 1956, 14); Вони [танцюристи] від часу до часу ухкали з розбурханої, майже дикої веселості (Ольга Кобилянська, I, 1956, 459); Колись же не так було, як тепер. Хто не вмів ухкати — той і не парубок! (Євген Кравченко, Квіти.., 1959, 94); Вищали пилки, ухкали лісоруби (Михайло Чабанівський, Стоїть явір.., 1959, 152); Хтось у кінці голосно ухнув, голоси пішли врозтіч, — усі зареготалися (Степан Васильченко, I, 1959, 101); Вітер надимає поли, наче вітрила, підіймає Темара над землею. Хлопець од страху тільки ухнув і випустив поли (Микола Трублаїні, I, 1955, 179);
// Видавати глухий низький крик (про сича, сову). Десь зловісно ухкали сичі (Микола Шеремет, Інд. зошит, 1958, 39).
2. перен. Утворювати сильний і глухий звук. В землянці стало тихо.. Тільки надворі тупо татакав кулемет і десь у горах ухкала одинока гармата (Василь Кучер, Голод, 1961, 121); Як ухають, працюючи навзаводи, мотори! (Микола Бажан, Політ крізь бурю, 1964, 3); Три глухих вибухи один за одним ухнули під землею (Олесь Донченко, II, 1956, 37); Поїзд ухнув, мов парубок напідпитку (Ірина Вільде, Повнолітні діти, 1960, 187); Важко ухкають вальцівні і врубові машини (Яків Качура, II, 1958, 95).