УГОВКУВАТИ (ВГОВКУВАТИ), ую, уєш, недок., УГОВКАТИ (ВГОВКАТИ), аю, аєш, док., перех., розм.
1. Умовляти, переконуючи в чомусь, схиляючи до чогось. — Але стій, хлопче, стій, не радуйся передчасно! — уговкував його Борис (Іван Франко, III, 1950, 425); Шаланда товариша Данила, залишивши марні спроби уговкати ескадру, пішла напролом на берег, стріляючи з усіх гвинтівок (Юрій Яновський, I, 1954, 275); — Перестань уже, Микольцю, бо мене вуха болять! — уговкувала його Галя (Лесь Мартович, Тв., 1954, 453).
2. Те саме, що угамовувати 1. — Ти маєш бути весела, то й полегшення матимеш. — Не вговкуй мене, Андрійку, най викажу (Лесь Мартович, Тв., 1954, 153); — Це вам так не минеться, — побілів Бережан. — Не таких уговкали… (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 247).