УГОЩАТИ (ВГОЩАТИ), аю, аєш, недок., УГОСТИТИ (ВГОСТИТИ), ощу, остиш, док., перех., розм.
1. Те саме, що частувати. Мати будуть вгощати сотами, Мед янтарний, а в нім бджола… (Андрій Малишко, Звенигора, 1959, 300); — Гості мої милі, чим же вас угощати, чим приймати? (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 33); Він готувався, скуповувався, щоб угостити Власова на славу (Панас Мирний, IV, 1955, 144); Він присів біля Дьяконова, вгостив кримськими цигарками з портсигара (Олесь Гончар, II, 1959, 290); Швидко сп’янівши після чарки, Гришка почав хвастатись: — Я колись сам угощав. Вірите? Жив паном (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 86).
2. перен. Запросивши когось куди-небудь, платити за розвагу, взагалі робити комусь приємність. Він уже обливається потом, терпеться щокою об плече, і знов гребе, Тоню аж жаль бере, що він так старається… — Може, тебе замінити, Віталику? — Сиди, — відказує він. — Я вгощаю (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 234);
// перев. у сполуч. із. сл. стусанами, кулями і т. ін. Бити когось, стріляти в когось, робити якусь неприємність. Від заграв півнеба поруділо, Кулі проквиляли за лиманом. Посміхається сліпий Редедя: — Бач, Павло башличника вгощає! (Андрій Малишко, I, 1956, 306).