УГОРТАТИ (ВГОРТАТИ), аю, аєш, недок., УГОРНУТИ (ВГОРНУТИ), угорну, угорнеш, док., перех.
1. Добре вкривати чим-небудь з усіх боків, загортати, закутувати в щось, захищаючи від холоду, вітру і т. ін. — Ви б, дядьку, підождали трохи, просушилися, — раяла Христя, — а то як його в мокре ноги обгортати. — Як? Отак! — скрикнув Кирило, угортаючи ногу (Панас Мирний, III, 1954, 71); Мене й забрали на коня; верхи їхали, взяли мене, посадили, у мішок угорнули, так і довезли додому (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 62); Мене справді тривожило її лице, застигле в холоднім трагізмі, і холодні пальці, якими занадто поспішно вихопила в мене верхню одежу, в яку я хотів її добре вгорнути (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 437); Забігають вслід дівчата, Крайня двері зачиня: — Ти вгорни йому [синові] пальчата, Щоб не мерзло рученя (Андрій Малишко, Звенигора, 1959, 181);
// рідко. Обгортати чим-небудь, замотувати у щось, роблячи згорток. Розкуйовдивши волосся, Не одну писав я нічку, — І в чудовную поему Лойову вгорнули свічку! (Володимир Самійленко, I, 1958, 149).
2. тільки 3 ос., перен. Щільно оповивати, затягувати, роблячи невидним (про дим, туман і т. ін.). Величезна смуга пожеж над Росією, Білорусією, Україною вгорнула її [землю] в дим (Олександр Довженко, I, 1958, 389); Вгорнула ліс волога мла, Згасила кленів жар (Леонід Первомайський, I, 1958, 54);
// Охоплювати, заповнювати собою навколишній простір (про світло, темряву, морок і т. ін.). Лунали постріли, і падав шріт на воду, Немов нежданий град з ясного небозводу, Відлуння на лугах, стихаючи, гуло. А присмерки уже вгортали землю, сиві, І, настрілявшися, вертались ми щасливі, Дарма що промахів чимало в нас було (Максим Рильський, III, 1961, 186).