УГОМОНЮВАТИ

УГОМОНЮВАТИ (ВГОМОНЮВАТИ), юю, юєш і УГОМОНЯТИ (ВГОМОНЯТИ), яю, яєш, недок., рідко, УГОМОНИТИ (ВГОМОНИТИ), ню, ниш, док., перех., розм. Те саме, що угамовувати 1, 2. [Химка:] Оті гаразд, що ви налучилися, — угомоніть її (Панас Мирний, V, 1955, 250); — Е, стрючки! Замовчіть, а то вас обох угомоню! На деякий час запала мовчанка, яка обіцяла ще більшу сварку (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 36); І як було не повірити, як зректися надзвичайного щастя, відіпхнути Олексія, не слухати його речей солодких? Де знайти було їй ту силу, яка вгомонила б її серденько? (Любов Яновська, I, 1959, 35); Взяв його [хворого] обидві руки в свої і на диво присутнім по черзі поцілував їх. Потім вгомонив свої нерви й почуття остільки, що міг говорити (Іван Ле, Міжгір’я, 1953, 371);  * Образно. Тиха ніч вгомонила все навколо (Оксана Іваненко, Тарасові шляхи, 1954, 207).