УГОДО́ВАНИЙ (ВГОДО́ВАНИЙ), а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до угодувати. Свині були великі, але худі, погано вгодовані (Павло Оровецький, Зел. повінь, 1961, 39); Мар’ян Хомаха, виряджаючи Юрка в науку, заколов угодованого кабана й половину туші дав синові (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 91).
2. у знач. прикм. Який угодувався, ситий (про тварину). Через дорогу, прямуючи на кукурудзяний масив, перебіг лінивий, вгодований, рудуватий на боках заєць (Іван Рябокляч, Жайворонки, 1957, 22); Дикун відчинив браму, дівчина сіпнула віжками — і вгодовані коні вихором вилетіли з двору (Спиридон Добровольський, Очаківський розмир, 1965, 207);
// розм. Товстий, гладкий (про людину). Вгодований економ, що весь час вертиться і завилює тут перед пані, запозирливо дивиться по черзі на панну й юнака (Степан Васильченко, II, 1959, 59); Це був молодий ще, але натоптаний чоловік, кругловидий і вгодований (Іван Микитенко, II, 1957, 284); В чайхані на нарах.. вели інтимну бесіду троє дорідних, вгодованих мусульман та один приїжджий (Іван Ле, Міжгір’я, 1953, 64).